вчителька

Приклад 1:
Кілька разів на тиждень приходила до мене вчителька французької мови, літня інтелігентна Наталя Павлівна Шрамченко, що свого часу навчалася в Лозанні у Швейцарії. У неї був свій метод навчання.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Приклад 2:
— в тiй хвилинi вiн згадав, без усмiшки, як колись, класi в п’ятому, сидячи на уроцi української мови, тайко‑ма нюхав фарби, схованi пiд партою, а вчителька, пiдско‑чивши, швиргонула ними, аж зi стуком розлетілися по проходу, — ну певно ж, тiльки вчителька української мови здатна щось такого встругнути, чогось вони, мов на пiдбiр, усюди — найтупiшi, найзлобнiшi бабери, оскаженiло ревнi служаки, достоту сержанти‑хохли в совєцькiй армiї, — ти не думаєш, що тут комплекс нацiональної неповноцiнностi грає на всю?… Так вони розмовляли — коли ще розмовляли, бо розкривався — дiлився чимось iз себе‑внутрiшнього — вiн навзагал і помалу, рипуче: не звик, якiсь там дверцята в ньому да‑авно, вiдай, позаклинювало, що й завiси ржею побралися, — Господи, що ж то за шлюб у хлопа був, га?… Для чужих, а значить для всiх, крiм, може, одного‑двох товаришiв (спiльних друзiв у них було — тьма, i вона доволi хутко впевнилася, що жоден з‑посеред того гурта, навiть недурнi хлопи з кiльканадцятилiтнiм стажем приязнi, його, властиво, не так щоб i знали, вiн їх знав: бачив! — куди глибше, пронизливiше, але водночас i якось нещаднiше, за перемиванням дружнiх кiсточок, зрештою для кожної пари насущно‑доконечним, — так‑бо заселяється, залюднюється нововитворений свiт двох, у їхньому випадку даний до рук майже готовим, вжесемиденним, — вiн прикро разив її тим, як безжально розкидав навсiбiч оцiнки: Iкс “скаче по верхах”, Iгрек “погаслий вулканчик”, Зет “женився з тою здоровенною дiвкою, бо шукав мами”, — мов осиковi кiлки вгороджував людям у груди: крiпив, забивав сплеча, без натяку на спiвучасть, себто чуттями своїми до їхнiх життiв, властиво, не дотикався, i коли й до неї вивернувся тою ж стороною, преспокiйно рубонувши на її як‑же‑ж‑менi‑жити‑далi: “Я в тобi бачу здатнiсть до виживання в будь‑яких ситуацiях”, — вона з мiсця цю здатнiсть i продемонструвала: ввiбравши не боляче‑вiдчужений тон, а голий смисл сказаного: хлоп, нiвроку, i розумний, i тертий, раз так каже, мо’, й правда — виживу?)
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
З мапи можна було довідатись, що на Казимирівській, 1 розташована кравецька майстерня Юзефа Жалодка, де елегантний одяг шиють згідно з найновішими журналами, і тут же — склад англійських та французьких товарів, і все це за поміркованими цінами; що поруч із Касою ощадності, у будинку пана Данкевича — головний склад борошна, а навпроти — крамниця з роверами і колесами до них; що майже в кінці Сапіжинської, поруч із цвинтарем — майстерня Казимира Бембновича (у нього часто працює наш Петро), і що пам’ятники та гробівці тут на 40 відсотків дешевші, ніж деінде; поруч із гандлем пана Гаусвальда на початку Сапіжинської — заклад фризієрсько-перукарський, парфуми та різні косметики, а в будинку Вайсгауза, неподалік від ганд-лю Квятковського — женевські годинники, вироби з золота і срібла, навіть зі срібла китайського; що на вулиці Третього травня, 1–3, на другому поверсі кам’яниці Вайнґартена, дає уроки вчителька гри на піаніно; на Собеського, 14 приймає доктор Арнольд Ріхтер; на площі Міцкевича, 5 — склад кахляних печей, на Трибунальській — гандель Вольфа Гальперна, де я завше купую каву, на Бельведерській — друкарня Хованця, де, серед іншого, виходить газета «Kurjer Stanisławowski», і на тій же вулиці, тільки з протилежного боку, аж за рогаткою — фабрика паркетів Шулема Бретгольца; а на площі Ринок — аптека та парфумерія доктора Бейля. Ми ходили до фотопластикуму, і я не могла відірвати його від круглої тумби, всередині котрої зі скрипом обертається ще одна.
— Андрухович Софія, “Фелікс Австрія”