вустонька

Приклад 1:
Візьму собі твою співочу душу, а серденько словами зачарую… Я цілуватиму вустонька гожі, щоб загорілись, щоб зашарілись, наче ті квітоньки з дикої рожі! Я буду вабити очі блакитні, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогні самоцвітні!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
— бо мучилась вона таки тяжко, красуня й розумниця, ох як їй пасували “по‑молодицьки” вив’я‑занi терновi хустки з випущеними поверх кожушка тороками — рум’янець на розложистих вилицях, як яблуко‑циганка, гостренький, мишкуючий носик, складенi чирвою вустонька, суцiльна цитата з фольклору, жива iлюстрацiя до Гоголiвської “Ночi перед Рiздвом”, i гумор у неї був — також гоголiвський, класично‑україн‑ський: коли баляндраситься з преповажною мiною, а слухачi надривають боки, — i цiлу молодiсть мучилася — з дурепою‑матiр’ю, що позвихала мiзки й чоловi‑ковi, й дiтям, зi сволочними хлопами: перший муж покинув зараз по дипломi, iно дiстав столичний розподiл, задля якого, з’ясувалось, i женився, з другим скiнчилося зiрваною вагiтнiстю, i по‑оїхала гiнекологiя, мов з гори вдiл, з третiм, смирним, як хлiбний м’якуш, i цiлий вiк не‑при‑дiлi, гарувала за здорового дядька, поки вiн, спасибi, глядiв малу, — репетиторствувала навсiбiч, брала переклади, скакала, як i всi ми, по винайнятих хатах, волочачи на горбi родину, дописувала дисертацiю, i от, бач, знайшла врештi працю в якiйсь новозаснованiй американсько‑українськiй фундацiї, три мiсяцi як стала на ноги, їхали автом з Борисполя, а назустрiч, по тiй самiй смузi — в дупель п’яний “жигуль”: четверо душ, усi, хто сидiв ув автi, — на мiсцi, i бувайте здоровi, i тiльки високий, тонкий голос виводить — без слiз! — у порожньому закадровому просторi: ой якби я знала, що буду вмирати, я б собi казала явора врубати, збудувати трумну на чотири боки, щоб вона стояла трийцять штири роки, стояла, стояла, та й почала гнити, та й стала до дiвки труна говорити: або iспалiте, або порубайте, або порубайте — або тiло дайте…).
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
ти з мене душу виймеш! Вийму, вийму! Вiзьму собi твою спiвочу душу, а серденько словами зачарую… Я цiлуватиму вустонька гожi, щоб загорiлись, щоб зашарiлись, наче тi квiтоньки з дикої рожi! Я буду вабити очi блакитнi, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогнi самоцвiтнi! (Раптом сплескує руками), Та чим же я принаджу любi очi! Я ж досi не заквiтчана! Дарма! Ти й без квiток хороша. Нi, я хочу для тебе так заквiтчатися пишно, як лiсова царiвна! (Бiжить на другий кiнець галяви, далеко вiд озера, до цвiтучих кущiв). Почекай! Я сам тебе заквiтчаю. (Iде до неї). Не краснi квiтки вночi… тепер поснули барви… Тут свiтляки в травi, я назбираю, вони свiтитимуть у тебе в косах, то буде наче зоряний вiнок. (Кладе скiльки свiтлякiв їй на волосся). Дай подивлюся… Ой, яка ж хороша! (Не тямлячись вiд щастя, пориває її в обiйми). Я ще набрати мушу. Я вберу тебе, мов королiвну, в самоцвiти! (Шукає в травi попiд кущами свiтлякiв). А я калини цвiту наламаю. Вона не спить, бо соловейко будить. (Ламає бiлий цвiт i прикрашує собi одежу). Р у с а л к а (знов виходить з туману. Шепоче, повернувшись до очеретiв) Дитинчата-Потерчата, засвiтiте каганчата! В очеретах заблимали два бродячi вогники.
— Українка Леся, “Лісова пісня”