1. Частина кінської збруї, що складається з наголовника, вудил і поводів, якою керують конем.
2. Переносно: обмеження, заборона або засіб контролю, що стримують чи регулюють діяльність, поведінку, розвиток чогось.
вузда
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
А нині скроні муляє вузда І шкіра надто облягає тіло… Погладь мені долонею вуста, Щоб так мені у серці не боліло… «Три слова, три біди на три води…» Три слова, три біди на три води: Що перша зрання, а за північ — друга… Йшов кінь учвал, і луснула попруга, Аж сич зайшовсь — і вершника збудив. І закінчився світ без замовлянь, Якими уві сні той вершник марив… І стали хмари в небі вже не хмари, А мертві душі, чорні від вмирань… «Закінчу століття — і знову століття почну…» Закінчу століття — і знову століття почну.
— Кіяновська Маріанна, “Бабин Яр. Голосами”
Частина мови: іменник (однина) |