врода

Приклад 1:
Воно ще краще, ніж вся твоя хороша, люба врода, та висловить його і я не можу… (Смутно-закохано дивиться на нього і мовчить хвилинку.) Заграй мені, коханий, у сопілку, нехай вона все лихо зачарує!
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
— кругловидо‑плахтянистi, ой‑пiд‑вишнею‑пiд‑черешнею кралi ще водяться, а от тих уже Бiг дасть, уже й твоя нещаслива врода на два порядки грубiша, вульгарнiша — не забувай додати: була! ), — мама, пташок спiвочий, ягничка офiрна, дисертацiю з поетики дописувала в комунальнiй “хрущовцi”, поки їй на кухнi сусiдка — кухарка з робочої столовки, та, що мала “упра‑влять государством” (мати‑одиначка — п’ятеро дiтей од п’ятьох мужчин), пiдкидала в каструлю з борщем ганчiрки й вирванi зуби (либонь, молочнi — котрогось iз потомства?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
В ту хвилину огнисте диво сталось… (Раптом уриває). Ти смiєшся? Та справдi, якось наче смiшно стало… Убрана по-буденному, а править таке, немов на свято орацiю! (Смiється). Спалю се все! Щоб гiрше гризли? Та що ж, як я тобi у цiй одежi неначе одмiнилась! Так я й знав! Тепер уже почнеться дорiкання… Нi, любий, я тобi не дорiкаю, а тiльки – смутно, що не можеш ти своїм життям до себе дорiвнятись. Я щось не розберу, що ти говориш. Бач, я тебе за те люблю найбiльше, чого ти сам в собi не розумiєш, хоча душа твоя про те спiває виразно-щиро голосом сопiлки… А що ж воно таке? Воно ще краще, нiж вся твоя хороша, люба врода, та висловить його i я не можу… (Смутно-закохано дивиться на нього i мовчить хвилинку). Заграй менi, коханий, у сопiлку, нехай вона все лихо зачарує! Ей, не пора менi тепера грати! То пригорни мене, щоб я забула осю розмову. Цить! почують ! Вони вже й так тебе все називають накидачем… Так!
— Українка Леся, “Лісова пісня”