врем’я

Приклад 1:
То бу­ло прос­тоїть бідний тіма­ха своє врем’я, одв’я-жуть – да й прав. Тілько, щоб зас­лу­жи­ти та­ку лас­ку в то­ва­рист­ва, тре­ба бу­ло ко­за­кові не знать яким бу­ти ли­ца­рем.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 2:
От­же, ка­жуть, бу­де та­ке врем’я, що князь приїде на Ту­ро­ву Кру­чу, повс­та­югь ту­ри і підуть шу­ка­ти собі ди­ких пущ по Вкраїні. V Слу­ха­ють дівча­та, да аж сум­но їм ста­ло; слу­хає Ори­ся, да вже боїться й гля­нуть на каміння, що прос­тяг­лось ку­пою че­рез річку.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”

Приклад 3:
I да­на їй власть на усьому ли­цi зем­но­му i чак­лу­ва­ти, i оба­яти, i глу­ми­ти­ся цi­лоє врем’я i полв­ре­ме­нi. – Так, знаєш, що зро­би­мо?
— Квітка-Основ’яненко Григорій, “Конотопська відьма”