враз

Приклад 1:
Раптом все покривається протяглим сумним вовчим виттям, що розлягається все дужче, дужче і враз обривається. Настає тиша.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
Ледi й джентльмени, я вже бачу той знуджений вираз, що малюється на ваших обличчях, ви вже проставили подумки дiагноз, severe psychological problems з обох сторiн — нацiонал‑мазохiстка (хоча з таким дiагнозом ви, напевно, не знайомi…) й аутичний маньяк (тут простiше, бо, крiм суто комунiкативних нега‑раздiв, неконтактностi отої, чи як воно там зветься, можна б випiмнути й дрiбнiшi, клiнiчно промовистiшi симптоми — примiром, його повну неспроможнiсть бодай на мить вдержати в головi телефонний номер перш нiж записати, i особливо характерне, дивно курлапе письмо — несподiванi пропуски лiтер, а то враз посеред речення слово з великої, або заблукале з сусiднiх абеток “э” чи “j”, мовби на те, щоб рядок краще тулився графiчно, — нехорошi речi, тривожнi, а коли ще згадати отi його пiдозрiлi мiгренi, од яких, хваливсь, непри‑томнiв бувало, то й геть кепська картина складається), — що ж тут заперечиш, це гарне, похапне слiвце, — problems, воно означує i математичну задачку, i рак грудей, i втрату любовi, в кожному випадку десь завше iснує хтось, спроможний зарадити, професор, лiкар, психоаналiтик, — якщо, звичайно, маєте чим заплатити, а якщо не маєте, то вже якось поувихайтеся, нашкребiть по засiках борошенця, нiчого не вдiєш, життя — штука коштовна: оно Розi, Маркова дружина, сьомий рiк поспiль вчащає до психоаналiтика, два сеанси на тиждень, чого сердега Марк, кроткий гладкий школяр побiльшеного формату, не бувши навiть повним професором, оплатити, звiсно, негоден, так що вiд часу до часу, кiлькамiсячними нападами, Розi — сорокарiчна дiвчинка, дорослої дочки, i така ж маленька, худенька, як горобчик (крутозадий горобчик iз вiдьмацьки зрослими на перенiссi бровами), незмiнно чи то перестуджена, чи перегрiта на сонцi, чи принаймнi перевтомлена (рука на чолi, як у колгоспної жницi, зiбгана мокра грудочка “Клiнексу” коло носа), змушена пiдшукувати собi якусь працю, i знаходить, i щось там робить мiсяць, i два, або навiть три, — i все на те, аби змогу й далi двiчi на тиждень лягати на ту саму канапку й оповiдати комусь, хто її слухає, яка вона нещаслива, — на шостий рiк вони з Марком перестали трахатися, i це очевидне зрушення: тепер обоє скрегочуть зубами од абстиненцiї, сварки спалахують з голодним трiском, як добре пiдсушений хмиз, на кожний словесний доторк, i, схоже, доведеться збiльшити число сеансiв: problems є problems, i суспiльство велить їх розв’язувати, згiдно з чотирма арифметичними дiями: дано А, дано B, їх можна додавати, множити, дiлити, переставляти мiсцями, i все то в надiї добути якусь третю величину, всепоглинаюче заняття! — десь у кiнцi задачника мiститься вiдповiдь, набрана петитом, маймо терпець, коли‑небудь нам її покажуть.
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— сковорiдки з гюрзячим шипiнням плювались їй на ноги киплячою олiєю, опiки гоїлися кепсько, а вже при ньому, як прилетiв‑таки, повiдкривалися, мов стигми, прости Господи, — вiн сам залiплював їй пухирi на литках вiддертою вiд яєшної шкаралущi плiвою: “Посидь так, хай пiдсохне”, — i лишалась сидiти перед телевiзором, покiрно вклавши на coffee tableсвої нерiвно попiдсмалюванi сирi ковбаси, вже цiлком визутi з усякого еротичного чару, — i врештi, останнього вечора перед тим, як мали, хвалити Бога, вибиратись iз квартири, перетвореної за час їхнього спiвжиття на залютований бокс густо встояного, аж нiби видимого темно‑бурого чаду, — куди, неясно, тимчасом у мотель, аби якась перемiна, — тодi, на прощання, вогонь повернувся в своєму первiсному виглядi: була сама, готувала в кухнi вечерю, iз уже звичним вiдчуттям до нудоти облягаючого стиску чекаючи на його поворот iз майстернi, щось там обшкрiбала, спиною до плити, i враз озирнулась, як од поштовху, — конфорка пiд каструлею палахтiла вже замалим не до стелi, i вже зароджувалось у полум’ї те саме зловтiшне гоготiння, з яким цього разу була сам на сам: fire alarm чомусь мовчав, як паралiзований, але над тим вона застановилася щойно перегодом, а першої митi, машинально, не рознiмаючи зцiплених п’ястукiв — в лiвому потiм виявила затиснуту цибулячу лушпайку, — ринулася збивати полум’я трапленим попiдруч рушничком — воно ж, несите, зрадiло, мов на це й чекало, рушничок зотлiвав їй в руках, гейби плавився, швидко скручуючись почорнiлими, спахаючими жаром краями, аж доки не здогадалася бурнути води — одну кварту, другу, третю, — засичало, розповзлося їдким смородом, стала серед кухнi з обгорiлою ганчiркою в опущених руках: нi, Господи, не витримаю, уже не витримую! — i так справдився її сон — давнiй, минулорiчний, задовго до знайомства їхнього побачений: деревцятко на роздорiж‑жi, трепетне й шурхотливе, хтось невидимий запалює пiд ним багаття, черконувши сiрником, i от — мить!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”