вартий

Приклад 1:
Звісно, може, чого тільки не існує, лише чого тоді вартий весь світ? Хіба хмара отаких розбещених вишкребків, як Христя, ладна замінити, нехай дещо постарілу, — проте і Христя не ходитиме все життя у вісімнадцятилітках, за десять років її вибрики стануть нестерпні, за двадцять і поготів, а що таке двадцять років?
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”

Приклад 2:
— долучитись до їхнiх монотонних лав ще одним малопримiтним томиком, а вклеєнi на форзацах бланки з чорнильними штампиками date due безсторонньо реєструють абсурднiсть цiлого цього заняття: згiдно з ними, за двадцять рокiв у Гарвардi ти виявилася п’ятою, хто випозичав “Брiфiнг iз сходження в пекло” Дорiс Лессiнг — роман, який згадується в усiх лiтературних довiдниках, i дiйсно того вартий, — i другою, кого зацiкавило польське видання Мiлоша, — бiльшiсть же виповiджених життiв так i пилюжаться незапотребованими листами в номерних шухлядах пiд вiконечком “До запитання”), — жодне з тих життiв не має до неї стосунку, жодне не вiдповiдає на єдине питання, котре їй нiяк не пiд силу обiйти, ну нi з якого боку, хоч куди б смикалася в миршавенькiй надiї на зачiпку: чому не тепер?
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
— вирвешся з глухого тунелю, що ним, по‑дурному затявшись, прешся назустрiч своїй лiкарнi‑тюрмi‑лоботомiї (якого хрiна, що ви всi собi дозволяєте, хлопцi, чи розпач — не завелика розкiш для українцiв, уперше в цьому столiттi все‑таки надiлених реальним шансом на повноту життя?…), ти напишеш свої найкращi картини, i слава — справжня слава, та, якої жоден українець iще не мав, хiба Архипенко, — виведе тебе — першого з‑помiж нас — пiд слiпучий прожектор iсторiї, ти‑бо вартий бiльше, нiж їхнiй Шемякiн чи хочби й Нєiзвєстний, ти ж направду such a damned good painter, це тобi належиться по праву власна галерея на Сохо, десь вона мусить чекати на тебе, поки ти слiпаєш ночами в своїй злиденнiй майстереньцi без водогону, де тиньк сиплеться зi стелi на свiжi скульптури, до чого ж уїлася вже ця класична нацiональна безвихiдь — сил нема терпiти! — звинемося туди‑сюди, понипаємо в пошуках right people, якi б тебе побачили, зараз саме слушний час, все‑таки, яка не є, а Юкрейн, i арт‑менеджери починають мишкувати за новими iменами, все буде клас, все‑все дасться зробити, Господи, як я хочу, аби ми щось побачили, аби нас нарештi почули, i скiльки сил я вгепала в це дiло — як в унiтаз спустила, подумати страх!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”