Словник Української Мови
Буква
1. Чоловіче особове ім’я слов’янського походження, що означає “той, хто сперечається”, “спірник” або “заплутувач”.
2. У міфології та історії — ім’я кількох православних святих, зокрема преподобномученика Вадима Перського (IV століття).
3. У географії — власна назва, що може вживатися для позначення населених пунктів а топонімів (наприклад, село Вадим у Херсонській області).
Приклад 1:
У музеї працювали над сценарієм його автор письменник Яків Мамонтов і режисер-постановник Вадим Меллер. Режисером був Володимир Волгрик, а його дружина, світлоока білява красуня Марія Поет, виконувала роль Гафійки.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”
Приклад 2:
ЛАШКАРЬОВ ВАДИМ ЄВГЕНОВИЧ (1903-1974) Запропонував у 1941 р. метод термозонда для вивчення поширення питомого опору в глибину запірного шару і вперше виявив р -n- перехід в закисі міді. Експериментально довів, що випр я- млення струму на контакті двох напівпровідни- ків пов’язане з наявністю різних типів провідно- сті (електронної і діркової) з різних боків кон- такту.
— Андієвська Емма, “Роман про людське призначення”
Приклад 3:
Вадим сказав: — Звичайно, журно. Але… ти мене розумiєш… Вадим сухо й гостро дивився на вугiль.
— Микола Хвильовий, “Сині етюди”