Словник Української Мови
Буква
1. (діал.) Те саме, що ваблячити — приваблювати, принаджувати когось або щось, особливо за допомогою звуків, жесту або інших способів.
2. (спец.) У мисливстві — заманювання звіра або птиці, наслідуючи їхній голос або за допомогою спеціального пристрою (ваби).
Приклад 1:
Підчас сеї мови «Той, що греблі рве» нишком киває Русалці, ваблячи її втекти з ним по лісовому струмку. «Той, що греблі рве» (з укритою насмішкою) Тоді я в морі, діду.
— Українка Леся, “Лісова пісня”
Приклад 2:
Де тодi гасає, коли жадiбне сонце воду п’є iз келиха мого, мов гриф неситий, коли вiд спраги никне очерет, зоставшися на березi сухому, коли, вмираючи, лiлеї клонять до теплої води голiвки в’ялi? Де вiн тодi? Пiд час сеї мови “Той, що греблi рве” нишком киває Русалцi, ваблячи її втекти з ним по лiсовому струмку. “Т о й, щ о г р е б л i р в е” (з укритою насмiшкою) Тодi я в морi, дiду. Мене на помiч кличе Океан, щоб не спило i в нього чашу сонце. Як цар морський покличе – треба слухать. На те є служба, – сам здоровий знаєш. В о д я н и к Еге ж, тодi ти в морi… А менi, якби не помагав мiй друг одвiчний, мiй щирий приятель осiннiй дощик, прийшлось би згинуть з парою! “Той, що греблi рве” незамiтно ховається в воду. Р у с а л к а Татусю! не може пара згинути, бо з пари знов зробиться вода. В о д я н и к Яка ти мудра! Iди на дно!
— Українка Леся, “Лісова пісня”