вабити

1. Приманювати птахів або звірів за допомогою спеціального пристрою (ваби) або наслідуванням їхнього голосу з метою полювання чи спостереження.

2. Переносно: приваблювати, притягувати до себе, спокушати чимось приємним, манким.

3. Застаріле: кликати, закликати, просити прийти.

Приклади вживання

Приклад 1:
Я буду вабити очі блакитні, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогні самоцвітні! (Раптом сплескує руками.)
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Приклад 2:
— i на її “I’m ten years older than you are” вiдказував, по паузi, трошки заскочено: “You’re lying” — вона й для нього була, щиро й невдавано, просто girl, котра йому подобалась, — а її, замiсть вабити, вже нишком дрочив той непереможний натиск дурного здоров’я, весела й самовпевнена небитiсть, вона‑бо була “поетеса гостро трагiчного свiтовiдчуття”, як колись писав про неї вдома один прибацаний критик, ая, вона вспадкувала це, як ото групу кровi, i в цiй країнi, з її кодексом примусового щастя, котрий, розумiється, покотом тиражує невротикiв i психопатiв, носила своє iсторичне страждання з викликом, наче породистий пес медаль iз виставки, — ледь‑ледь зверхньо осмiхаючись, говорила в довiрливо розкритi роти (слова падали в пiдста‑влений келих з вином i коливали блиском поверхню): у вашiй культурi горе — виключно особистого характеру, самотнiсть, любовнi драми, отi клiнiчнi iнцести, котрi сорокалiтнi тiтки буцiмто починають видлубувати на психотерапевтичних сеансах iз дитячої пам’ятi i в котрi я, по правдi, не вельми вiрю — повчащавши рочок‑другий до психiатра, ще й не таке згадаєш, — але вам невiдома пiдвладнiсть необорному, метафiзич‑ному злу, де вiд вас нi чорта не залежить, — коли зростаєш у квартирi, яка постiйно прослуховується, i ти про це знаєш, так що вчишся говорити — одразу на невидиму публiку: де вголос, де на мигах, а де й змовчати, чи коли перше твоє дiвоче захоплення виявляється приставленим до тебе стукачем, який за рiк доволi халтурно вiдбутої служби — переважно кав’ярняних балачок i валасання по кiнах — бере та й закохується в тебе направду, без дурникiв, i освiдчується — освiдчу‑ючи свою кагебiвську мiсiю (роти роззявлялися ще ширше, круглiше: оце життя, заздро гадалося їм, оце real life! ), i ще, ще — одначе про це вона вже волiє мовчати, — коли в тридцять рокiв уперше шугаєш у койку з чужоземцем, навальна романтична пристрасть (iз напрочуд приємним пахом дорогого дезику!
— Забужко Оксана, “Польові дослідження з українського сексу”

Приклад 3:
ти з мене душу виймеш! Вийму, вийму! Вiзьму собi твою спiвочу душу, а серденько словами зачарую… Я цiлуватиму вустонька гожi, щоб загорiлись, щоб зашарiлись, наче тi квiтоньки з дикої рожi! Я буду вабити очi блакитнi, хай вони грають, хай вони сяють, хай розсипають вогнi самоцвiтнi! (Раптом сплескує руками), Та чим же я принаджу любi очi! Я ж досi не заквiтчана! Дарма! Ти й без квiток хороша. Нi, я хочу для тебе так заквiтчатися пишно, як лiсова царiвна! (Бiжить на другий кiнець галяви, далеко вiд озера, до цвiтучих кущiв). Почекай! Я сам тебе заквiтчаю. (Iде до неї). Не краснi квiтки вночi… тепер поснули барви… Тут свiтляки в травi, я назбираю, вони свiтитимуть у тебе в косах, то буде наче зоряний вiнок. (Кладе скiльки свiтлякiв їй на волосся). Дай подивлюся… Ой, яка ж хороша! (Не тямлячись вiд щастя, пориває її в обiйми). Я ще набрати мушу. Я вберу тебе, мов королiвну, в самоцвiти! (Шукає в травi попiд кущами свiтлякiв). А я калини цвiту наламаю. Вона не спить, бо соловейко будить. (Ламає бiлий цвiт i прикрашує собi одежу). Р у с а л к а (знов виходить з туману. Шепоче, повернувшись до очеретiв) Дитинчата-Потерчата, засвiтiте каганчата! В очеретах заблимали два бродячi вогники.
— Українка Леся, “Лісова пісня”

Частина мови: дієслово () |