прикмета

1. Ознака, яскрава риса або характерна особливість когось, чогось, за якою можна впізнати, відрізнити або охарактеризувати явище, предмет, особу тощо.

2. У мовознавстві: те саме, що іменник, який означає ознаку предмета і відповідає на питання «який?», «чий?»; загальна назва для прикметників та прийменників у деяких граматичних концепціях.

3. Заст. Ознака, явище або подія, які в народних уявленнях вважаються передвістям, прикметою чогось (переважно майбутнього).

Приклади вживання

Приклад 1:
Десь на підвіконні кіт (та ще й не один) — неодмінна прикмета цієї оселі. Двері відчиняє середня на зріст, ошатно вбрана — намисто, киптарик — літня жінка з хвилястим сивим волоссям.
— Коцюбинська Михайлина, “Книга споминів”

Частина мови: іменник (однина) |