1. Рідкісна назва старовинної зброї — бойової сокири з довгим руків’ям і молоткоподібним обухом, часто з видовженим вузьким лезом, подібною до бердиша але менших розмірів.
2. Застаріла назва птаха, що пірнає у воду (наприклад, крех, гагара).
пірнач
Буква
Приклади вживання
Приклад 1:
От же думав Шрам, думав, як би Вкраїну на добру дорогу вивести; далі, надумавшись, пустив таку поголоску, що нездужає, нездужає полковник; передав осаулові Гулаку свій рейментарський пірнач, а сам виїхав ніби кудись далеко на хутір для спокою, да ото й махнув із сином з Паволочі. Куди ж він махнув і що в його було на думці, незабаром того довідаємось.
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”
Приклад 2:
А Гвинтовка тим часом, сівши на коня, проїхав сюди-туди, піднявши вгору срібний пірнач (де він його взяв, ніхто не знає); на пірначі пов’язана широка блакитна стьожка. – Гей,- каже,- козаки, непорожні голови!
— Куліш Пантелеймон, “Чорна рада”
Частина мови: іменник (однина) |