Словник Української Мови
Властивість людини або суспільства, що полягає у віруванні в існування надприродних сил (Бога, богів) та у визнанні релігійних норм і цінностей як основи життєдіяльності.
Схильність до релігійного світосприйняття, глибока відданість релігійній вірі та її обрядам.
Ступінь поширеності релігії, рівень впливу релігійної ідеології та практики в житті окремої людини, соціальної групи чи суспільства в цілому.
1. Прислівник до слова “релігійний” у значенні: пов’язаний з релігією, вірою в Бога (богів), відповідно до релігійних догматів, правил або почуттів.
2. У переносному значенні: з надзвичайною відданістю, старанністю, благоговійною шанобою; ревно.
1. Пов’язаний з апокрифічними текстами, творами чи сюжетами, що мають релігійний зміст або походження, але не визнані канонічними офіційною церквою.
2. Характерний для апокрифів — релігійних творів, які формально чи тематично належать до священних текстів, але не входять до біблійного канону.
1. Пов’язаний одночасно з релігійними віруваннями та моральними принципами, що стосується взаємозв’язку релігії та етики.
2. Який поєднує в собі релігійні догмати або норми з етичними (моральними) уявленнями, утворюючи єдину систему цінностей.
3. Характерний для феноменів, де релігійні та моральні аспекти є нерозривними та взаємообумовленими (наприклад, релігійно-етичне вчення, релігійно-етичні норми).